ОБЛАСНИЙ КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
Талант, натхнення і щоденна праця
"Слов'яночка"
вокально-хоровий ансамбль
"Чорнобривці"
фольклорний ансамбль
Малий склад ансамблю "Родослав"
сцена татарського танцю
Пленерна практика
студенти спеціалізації "Декоративно-прикладне мистецтво"
Народний ансамбль пісні і танцю «Сузір’я»
Вокальний ансамбль «Anima»
Хореографічний ансамбль «Родослав»
Основний склад оркестру народних інструментів
Акомпануюча група народного ансамблю «Сузір’я»
Ансамбль народних інструментів
Ансамбль бандуристів
Джаз-бенд училища
Естрадно-симфонічний оркестр
free accordion menu module

Кориснi посилання

Національна дитяча гаряча лінія Національна гаряча лінія

01.04.19 У Лозівському краєзнавчому музеї відкрилася художня виставка викладача вищого коледжу мистецтв Ольги Гнилицької.

У Лозовій відкрили виставку картин Ольги Гнилицької

Гравюри кислотою і голкою: у Лозовій відкрили виставку місцевої художниці

 

Ми взяли інтерв’ю у Ольги Іванівни.

Життєпис

    О. І.: «Я народилась «із олівцем в руці» (посміхається), в українському селищі Близнюки на Харківщині в сім’ї службовців – Капустенко Івана Васильовича та Євгенії Микитівни – веселих, життєрадісних і люблячих одне одного й своїх дітей. Обмальовуючи зошити з усіх дисциплін (посміхається), здобула середню освіту. Я маю старшу сестру – Грубник Валентину Іванівну, яка теж займається творчістю.

 У далекому 1970 році вступила до Харківського художнього училища на відділення живопису. У групі навчались студенти, які вже здобули початкову художню освіту в Харківській художній школі – «рєпінці». На першому курсі мені, дівчині із глибинки, довелося сидіти в бібліотеці до пізньої ночі, жити в гуртожитку, відвідувати гурток образотворчого мистецтва в будинку культури ХЕМЗу й багато малювати. А все для того, щоб наздогнати рівень одногрупників-«рєпінців». Зусилля ніколи не проходять марно. По-спринтерські на другому курсі наздогнала, а на третьому вийшла на їх рівень, на четвертому деяких перегнала, отримала диплом викладача малювання і креслення й три роки працювала в загальноосвітній школі Харкова.

У перший рік педагогічної праці учні восьмих класів ледве не «пообгризали манжети» (дисципліна на уроках ой як страждала!, а іноді зовсім її не було), бо худенька молода «чертілка» (від російського слова «черчение») зовні не відрізнялась від старшокласників.

Лицарем, який запропонував руку і серце та звільнив від полону загальноосвітньої школи, став Гнилицький Олександр,  зацікавлений мистецтвом художник, що працював на ПВРЗ. Він і привіз мене в Панютине, де проживаємо до цього часу.

З 1977 року з легкої руки Єреська Володимира Павловича (він навчався в художньому училищі на скульптурному відділенні, а на той час був директором Лозівської дитячої художньої школи) стала працювати викладачем у художній школі з талановитими дітьми Лозівщини (аж 27 років!)

За цей час народився і виріс син Євген, згодом отримала від сина та невістки коштовний дарунок – онучку; закінчила Харківський педагогічний інститут (художньо-графічний факультет), перейшла працювати до Лозівського вищого коледжу мистецтв.

 Викладаю навчальні дисципліни: «Рисунок» та «Історію образотворчого мистецтва», а головне – знаходжусь у творчому освітньому середовищі викладачів і студентської молоді.

Богові вдячна за все, що маю! На досягнутому не зупиняюсь».

І декілька слів про роботи

«К О Л Ь О Р О В И Й   С В І Т   У    Г Р А Ф І Ц І»

О. І.: «Себе вважаю вчителем, а малюю, тому що не можу не малювати.

Моїми вчителями були графіки: в училищі – Стаханов Ігор Михайлович, а в інституті – Тимошевський Василь Іванович – професіонали,  творчі особистості, добрі люди, які віддавали свій час, своє здоров’я, передаючи тонкощі складної техніки графіки – гравюри на металі. Отже, мені було на кого рівнятись.

Гравюра на металі – офорт має багато манер: акватинта, травлений штрих, лавіс, меццо-тинто, «суха голка». І всі вони, крім останньої, потребують гравірування зображення травленням металу (цинку чи міді)  кислотою.

Мене приваблює нерукотворність цих технік.

Моя дипломна робота – триптих «Віра. Надія. Любов.» має дві манери офорту на кожній: спочатку друкується одна дошка в техніці акватинта, а тоді на неї – ще й травлений штрих, який підкреслює зображення. Треба було виготовити шість цинкових «дошок».

Але тим і цікава друкована графіка, що кожен відбиток, який називається естампом, офортом або гравюрою, є оригіналом.

У техніці пастелі або акварелі можна зробити тільки одну роботу, а інша буде називатись копією, а з гравірованої металевої дошки друкують до сотні відбитків (естампів), і всі вони оригінали!

У гравюрі «Віра» я передала себе маленькою сільською дівчинкою з вірою в майбутнє. Дерево – як дерево роду, а його коріння – як руки, що тримають озерце з лебедями, як символ вірності, а мамині очі (навіть, коли її вже немає з нами) слідкують за нашою долею.

Гравюру «Любов» я поставила центральною, бо любов – головне в житті: це і кохання, яке дає нам крила, несе нас до небес, як птахів, але таке крихке, як кульбаба, бо від різкого звуку, слова, навіть подиху вітру може розлетітись.

Права частина триптиха «Надія» – це надія в житті жінки на чоловіка-лицаря, з надією на романтику (в образі троянди), на дітей, бо вони є продовженням роду. І надія на те, що навіть паперовий кораблик не розмокне, а буде плисти довго по весняних струмках.

Моя сестра, зять, племінниці, мій чоловік і я навчались в Харківському педагогічному інституті на різних факультетах. Замовленням ректора Прокопенка І. Ф. був офорт «Історія педагогічного університету», який ми виконали вдвох з чоловіком у техніках акватинти та травленого штриха. Композиція складається з ритмів, які нагадують архітектурну арку. У центральній її частині розміщені будівлі трьох періодів існування педагогічної освіти  в Харкові, на усіх офортах праворуч – пам’ятник             Г. С. Сковороді, ім’я якого носить університет, а ліворуч – архітектурні споруди Харкова.

Ліва частина має зображення будинку шляхетних дівчат, який існує тільки на старих світлинах.

На середній зображена будівля педінституту на вул. Артема, а права частина – це сучасна споруда університету біля  метро «Студентська».

Для цього триптиха зібрано багато матеріалів, фотографій, виконано багато замальовок, рисунків, надрукована наукова  праця.

Люблю писати пастеллю, вугіллям, сангіною, тому тут є роботи «Лєна», «Маліченко Лєна», «Польові квіти», «Літо» та «Автопортрет».

Класична графічна техніка виконана тушшю, пером, а більш сучасна – гелевою ручкою.

Ви можете бачити дві роботи «Хвиля»: одна з них виконана тушшю й  пером, а інша – у манері «акватинта».

«Природа й людина» – монотипія, яка поєднана зі штрихом, має вічну тему: Хто ми є, люди? Ми такі ж істоти в природній системі, як і мухи, павучки, жуки, корови, мурашки, коні.

Ми – маленька частина природи, так не забуваємо про це й не зруйнуємо щаблі до мосту, по якому треба рухатись!

  Автопортрети, які так цікаво було малювати в юності, (незрозуміло чому?) перестали надихати, тому тут знаходиться автопортрет майже двадцятирічної давнини.

 Коли син і улюблена моя учениця одружились, вони мені почали замовляти романтичну серію картин. Першою була «Зустріч», де до чорно-білого захотілось додати яскравої червоної плями.

 А подарунком від мене їм в нову квартиру, де стіни пустували, був триптих «Романтика».

Ліва частина – це човен-дракон (дракар), який збудований сильними вікінгами. Він з далекого плавання причалює до берега. На його вітрилах зображена монограма з літерами «Г», «Є», «Ю», «Л» – прізвище та імена моїх близьких.

На центральній частині зображено замок, як фортеця їхньої сімї.

 А на правій частині – шляхетні тварини – коні, як символ волі. Їх можна запрягти – і тоді шлюб перетвориться у тягар, у рутинну працю, а можна випустити на волю – і вони здобудуть спокій, любов, насолоду від того, щоб бути разом.

Акварельні етюди пейзажів виконані з натури  на пленері, бо природа приносить відчуття замилування, натхнення, наповнює енергією життя. Це краєвиди Панютиного, Домахи, Катеринівки й Карпат, куди любимо подорожувати.

 А завдяки тому, що я працюю на відділенні декоративно-прикладного мистецтва, надихнувшись  і вишивкою хрестиком, і вишивкою стрічками, і батиком, моя остання робота – вишивка стрічкою на тлі батика «Україночка».»

Ось така вона, наша люба Ольга Іванівна – мрійлива, романтична, натхнена…